Основи військової гігієни. Коротка характеристика польових жител

Заслони і заслони-навіси застосовують для укриття від вітру та атмосферних опадів, а по можливості розведення багаття — і для обігріву людей. Вони мають вигляд вертикальних або нахилених стінок із жердин, хмизу і брезенту чи плащ-наметів, що спираються на дерева чи кобилиці з жердин із перекладинами. Заслони-навіси можуть бути одно і двоскатними. Підлоги в них настеляють гілка­ми, глицею, мохом, травою чи соломою. Вони призначені для 10-20 осіб із розрахунку 0,5 м2 на людину.

Курені більш надійно, ніж заслони, захищають від непогоди. їх роблять двоскатними або конусоподібними. Місткість куренів приблизно така ж, як і зас-лонів-навісїв. Двоскатні ку­рені рис. 15.4 мають як кістяк дві прямокутні рами з жердин, що встановлюються, як і навіси. Вхідний отвір зак­ривають плетеним щитом з хмизу чи плащ-наметом. Ко­нусоподібні курені роблять Із жердин, які зв'язують на вер­шині й заплітають гілками. У центрі влаштовують заглиб­лення для багаття. У куренях можна встановити найпрос­тіші нари. Підлогу в них та­кож вимощують гілками, сіном, соломою тощо.

Сніго-крижані будівлі споруджують з крижаних блоків у виг­ляді куренів чи накритих ям. Всередині їх облаштовують дошками, брезентом, солом'яними матами тощо. У стінах роблять вентиляційні канали, вставляють вікна. У підлозі видовбують дренажні канави, які закінчуються ямками для збору талої води. У центрі ставлять жарові обігрівачі. З метою збереження тепла зовнішній отвір входу лазу доцільно облаштовувати нижче рівня підлоги. Для відпочин­ку людей обладнують нари з підручних матеріалів. Температура повітря в таких будівлях може підтримуватися від +6 до +8 С і більше, але тоді підвищується вологість повітря і посилюється танення снігу.

Землянки є одним із найзручніших типів польових осель. Із досвіду війн, особливо Другої світової, в них можна створювати більш оптимальні гігієнічні умови, в тому числі й мікроклімат, по­рівняно з іншими польовими спорудами. Землянки можна добре замаскувати від повітряного та наземного спостережень. Вони є досить міцними і можуть захищати від осколків, вогню стрілецької зброї, певною мірою - від ударної хвилі, світлового випромінювання і проникаючої радіації ядерного вибуху. При застосуванні против­ником отруйних речовин землянки можуть бути загерметизованї й перетворені таким чином у сховища. Для їх облаштування бажано вибирати сухі підвищені ділянки місцевості з піщаним грунтом. Землянки поділяються на глибокі, напівглибокі, косогірні й наземні. Місткість цих польових будівель коливається від 10 до 40 осіб при висоті 2,2-2,5 м і площі підлоги на 1 людину 1,8-2,0 м2.

Конструктивно землянки будують з підручних матеріалів або елементів збірного типу рис. 15.5. В першому випадку опорною конструкцією є каркас з накатника, укладеного на прогони й опорні стояки. На нього накладають шар гілок, м'якої глини або руберойду, далі шар землі, потім шар глини, листя і гілок, землі, і останнім є шар дерну. Загальна товщина перекриття досягає 30-50 см. Підлогу найкраще викласти дошками чи жердинами або залишити земляною.

Збірні землянки типової конструкції складаються з каркаса — дерев'яних рам і стінових, віконних та покрівельних щитів. У тор­цевій частині землянки встановлюють двері з тамбуром, який за­безпечує економію тепла, зниження рівня зовнішнього шуму та підвищення ступеня захисту від ударної хвилі. При необхідності створюють гідроізоляцію, найчастіше у вигляді глиняного замка по периметру стін, а також викопують неглибокі дренажні канави всере­дині землянки з ямками для збору води у кутах, а також водозбір­ними або водопоглинаючими криничками ззовні землянок. Землян­ки обігрівають чавунними або цегляними пічками. Для вентиляції влаштовують припливні канали, витяжні шахти або аератори вздовж гребеня даху, що забезпечує в землянці достатній повітрообмін.

Влітку землянки добре захищають від спеки. Взимку низька температура стін та необ­хідність швидкого обігріву людей потребують постій­ного підтримання темпера­тури повітря в землянках у межах від +20 до +22 °С. Під час сну військовослуж­бовців в зимовому одязі тем­пература повітря не повин­на бути меншою +10 °С.

Земляні нари Зменшують Рис. /5.5. Землянка з елементів збірного типу.

Більш сучасним є польове розміщення військ штабів, медич­них підрозділів у пересувних будівлях-автомобілях і причепах до них - модулях. Вони мають металевий каркас, оббитий ззовні ва-гонкою, а всередині - фанерою або пластиком. Проміжок заповню­ють утеплювачем мінеральною ватою тощо. Обігрів їх здійснюєть­ся електричними обігрівачами або калориферами, можливим є вста­новлення в них електроводонагрівачів та кондиціонерів.

Крім польових жител, для розміщення військ можна викорис­товувати польові фортифікаційні споруди: перекриті щілини, бліндажі або сховища рис. 15.8. У деяких випадках особовий склад може розміщуватись для відпочинку в танках, бронетранспор­терах, кабінах і кузовах автомобілів, тягачів тощо. Таке розташування слід допускати у виняткових випадках і лише на короткий термін за умови категоричної заборони роботи двигунів. В іншому випадку може бути смертельне отруєння людей вихлопними газами.

Санітарний нагляд за очисткою місць розташування військ

У місцях розташування військ швидко накопичуються різні покидьки сеча, фекалії, гній, помиї, харчові відходи, стічні води тощо багаті органічними речовинами, які за сприятливих темпера­турних умов швидко загнивають і виділяють гази з неприємним запахом. У них можуть міститися також збудники хвороб та яйця гельмінтів, що робить їх небезпечними в епідемічному відношенні. Крім того, покидьки і сміття є джерелом харчування для гризунів та місцем виплоду мух. Гризуни можуть переносити такі захворю­вання, як чуму, лептоспіроз, туляремію тощо, а мухи - гострі шлун­ково-кишкові Інфекції. Покидьки та сміття поділяють на рідкі та тверді. Очистка території включає збирання, зберігання видалення, знезаражування та утилізацію сміття і покидьків.

В умовах стаціонарного розміщення, зазвичай, військові містечка підключені до загальноміської каналізації або мають автономну систе­му відведення стічних вод. Рідше використовується вивізна система, коли рідкі покидьки вивозять спеціальним транспортом у місця їх знезаражування й утилізації. В принципі очищення військових місте­чок не відрізняється від очищення населення місць див. розд. 5.

Кожен військовослужбовець мусить берегти природу та охоро­няти її багатства протягом своєї повсякденної діяльності, неухиль­но проводити передбачені правилами та Інструкціями заходи щодо запобігання забрудненню водних ресурсів, атмосферного повітря, грунту та збереження тваринного і рослинного світу.

Для попередження негативних наслідків життєдіяльності на навколишнє середовище у військовій частині відпрацьовують план заходів щодо охорони навколишнього середовища, який доводять до відома всього особового складу, і призначають постійно діючу комісію для контролю за його виконанням.

Збирання і знезаражування сміття і покидьків у польових умовах

Згідно із ст. 368 Статуту внутрішньої служби ЗС України, те­риторію полігону табору необхідно утримувати у чистоті з вико­нанням вимог щодо пожежної безпеки та охорони навколишнього середовища. Сміття збирають і щоденно вивозять у місця, що по­годжені з органами санітарного нагляду і віддалені від меж розта­шування військової частини не менше ніж на 3 кілометри з підвітря­ної сторони.

Для збору і знезаражування сечі й фекалій облаштовують по­льові рівчаки або хімічні туалети. Рівчаки копають на віддалі не менше 70-100 м від польових пунктів харчування та джерел водопо­стачання, ширина їх - 0,3 м, глибина - 0,6-0,7 м, упоперек рівчака кладуть дошки або жердини, на які стають ногами. Довжину рівча­ка визначають із розрахунку один погонний метр на 10-20 осіб.

Після кожного випорожнення фекалії засипають шаром землі товщиною 5-10 см, а підніжні дошки кожен день дезінфікують 10 % розчином хлорного вапна. Після заповнення рівчака на 3/4 глиби­ни його засипають доверху землею, а поряд викопують новий. Про­цеси мінералізації фекалій при плюсовій температурі та завдяки невеликій глибині відбуваються досить швидко.

Хімічні туалети можна облаштовувати у тимчасових будівлях або на автомобільних причепах, в яких фекалії і сечу збирають у металевий резервуар. Дезінфекцію проводять 20 % розчином каус­тичної соди гідроксиду натрію, а запахи видаляють через вентиляційний стояк. Стульчак із сидінням встановлюють над ре­зервуаром. Після заповнення резервуара на 3/4 ємності його вміст виливають в яму і засипають землею.

Санітарний нагляд за очищенням поля бою

Під санітарним очищенням поля бою розуміють збір і поховання трупів вбитих та померлих від ран, а також знезаражування небез­печних у санітарному відношенні матеріалів. Санітарний нагляд за очищенням поля бою в умовах сучасної війни набуває важливого значення, тому що в осередках використання зброї масового ура­ження може бути велика кількість останків людей, які загинули.

Для санітарного очищення поля бою командуванням виділя­ються спеціальні команди. Обов'язковим є залучення представника медичної служби, завданням якого є:

- проведення медичного огляду всіх без винятку вбитих перед відправкою їх до пункту поховання;

- контроль за забезпеченням всіх членів похоронної команди спеціальним чи робочим одягом, рукавицями і фартухами з щільної тканини, респіраторами або ватно-марлевими пов'язками з декіль­кох шарів;

- контроль за спалюванням санітарно-небезпечних матеріалів на полі бою перев'язувального і підстилкового матеріалу, залишків одягу тощо, а також за закопуванням в ями чи воронки інших покидьків;

- участь у виборі місця для поховання загиблих військово­службовців.

Місця поховання братські кладовища повинні розміщуватись на відстані не ближче 300 м від житлових будівель. Для місць поховання ділянки слід вибирати на підвищенні, які не затоплю­ються під час дощів, весняної повені, добре провітрюються й інсолюються, зі схилом від найближчої водойми, низьким стоянням ґрунтових вод не менше ніж 0,5 м від дна могили, пористим і сухим грунтом. Найбільше цим вимогам відповідають ділянки, що складаються із гравію, піску чи суміші піску з гравієм.

Представник медичної служби також бере участь у визначенні розмірів могил, спостерігає за їх викопуванням і похованням трупів. Трупи треба укладати не більше ніж у два ряди. Нижній ряд заси­пають шаром землі товщиною 0,5 м. Віддаль від верхнього ряду трупів до поверхні землі повинна бути не меншою ніж 1,0-1,5 м. Над могилою обов'язково роблять насип висотою не менше 0,5 м, який накривають камінням. Насип повинен виходити за краї моги­ли з метою попередження проникнення в неї води під час дощу і танення снігу. Представник медичної служби оформляє доповідну на ім'я старшого начальника медичної служби про виконану роботу з поміткою на мапі місця захоронення з перерахунком всіх проведе­них санітарних заходів.

З метою прискорення мінералізації трупів проводять дренаж і аерацію могили за рахунок облаштування канав вздовж країв могили шириною і глибиною ЗО см з нахилом до поглинаючого - колодязя ємністю 1 м3.

Канави і колодязь заповнюють щебенем, хмизом або глицею для здійснення аерації. Рідина, що утворюється в процесі розкла­дання трупів, фільтрується і поглинається грунтом. З дна братської могили встановлюють декілька вентиляційних труб, верхівки яких виводять на 1,0-1,5 м вище могильного пагорба.

Використання дезінфікуючих засобів зазвичай не доцільне че­рез гальмування процесів мінералізації, але є обов'язковим при по­хованні трупів заразних хворих, їх останки загортають у тканини, що змочені 5 % розчином лізолу або 10 % розчином хлорного вапна, крім того, на дно труни насипають шар хлорного вапна тов­щиною 2-3 см.

Померлі від особливо небезпечних інфекцій повинні бути похо­вані спеціально виділеною для цього командою під наглядом представ­ника медичної служби. Місце поховання вибирають на віддалі не менше 500 м від населених пунктів. Важливо, щоб рівень ґрунто­вих вод був нижчим 2,5 м від поверхні грунту, а на місцевості не повинно бути нір гризунів. Могилу викопують глибиною не менше 2 м. Трупи до могили доставляють обгорнутими в добре просочені 5 % розчином лізолу або іншими дезинфікуючими засобами прости­радла на спеціально виділеному транспорті. Дно могили засипають шаром хлорного вапна товщиною 10 см. Якщо на місцевості є гри­зуни або хижаки, то в могилу заливають 1 л хлорпікрину.

Команди, які залучені до поховання трупів померлих від особ­ливо небезпечних інфекцій, працюють у захисному одязі, який після використання разом з транспортом, грунтом навколо могили і пред­метами, що доторкались до трупів, дезінфікують на місці, а мало­цінні матеріали спалюють. Після роботи особовий склад похорон­них команд проходить повну санітарну обробку.

З гігієнічної точки зору, більш доцільним є спалювання трупів. У польових умовах кремація триває приблизно 12 годин. Вона є обов'язковою у випадку смерті людей від чуми. Яму для спалюван­ня викопують довжиною 2 м, шириною 1 м і глибиною 1,5 м. Для кращого доступу повітря її краї зрізають під кутом. На дно ями шаром близько 1 м кладуть паливо дрова, вугілля, торф і полива­ють 50-60 л гасу або дизельного пального бензин не використову­ють. На підготовлене вогнище кладуть труп, а поверх нього ще шар палива, змоченого також гасом дизельним пальним, і підпа­люють. Після повного згорання могилу засипають землею.

В осередках масового ураження збір і поховання трупів, заб­руднених ОР і РР, проводить команда, яка працює в загальновійсь­кових захисних комплектах та протигазах. Виділений транспорт для перевезення трупів забезпечується брезентами або полотнища­ми наметів. Трупи складають у мішки з щільного паперу або полі­етилену, що попереджує забруднення транспорту і є запорукою

Хімічної та радіаційної безпеки особового складу похоронних ко­манд. Після закінчення роботи весь особовий склад команди прохо­дить повну санітарну обробку, а транспорт, лопати, захисні комп­лекти, протигази і рукавиці дезактивують І дегазують.

Під час виконання цих робіт повинен забезпечуватись постій­ний хімічний та радіодозиметричний контроль. Для цього в похоронну команду виділяють представників хімічної служби із засобами хімічної індикації та дозиметричними приладами.

Гігієна польового водопостачання військ

Забезпечення військ доброякісною водою у польових умовах є одним із найважливіших факторів збереження здоров'я та підтри­мання боєздатності особового складу.

Вода необхідна для задоволення фізіологічних потреб організ­му, а також відіграє велику роль у зміцненні здоров'я та загартову­ванні особового складу. Без неї неможливо забезпечити відповідні господарсько-побутовї умови, що є надзвичайно важливим в польо­вих умовах для запобігання виникненню різних захворювань. Вели­ка кількість ЇЇ також необхідна для проведення санітарної обробки військ, дегазації, дезактивації та миття техніки, заливання у радіа­тори машин тощо.

Завдання щодо забезпечення добро­якісною водою покладено на декілька служб.

Медична служба разом з інженер­ною проводить розвідку джерел водопос­тачання; встановлює кількість, місцезна­ходження джерел води; визначає при­датність води для пиття та інших потреб; забирає проби води для лабораторного аналізу рис. 15.9; оцінює технічний стан споруд водопостачання та обладнання в них, дебіт і наявну кількість води у дже­релах, підходи та під'їзди до них; оцінює сакітарно-епідемічний стан районів, у яких розміщуються пункти добування, збереження та видачі води; з'ясовує наявність Інфекційних захворювань у місцевого населення, які передаються водним шляхом черевний тиф, вірусний гепатит А, лептоспіроз, туляремія тощо; контролює санітарний стан зон охорони джерел; здійснює контроль за очи­щенням, знезаражуванням води, покращенням її якості, зберіган­ням і доставкою у підрозділи.

Медичний персонал проводить регулярну лабораторну перевірку води як у місці її видачі, так І у місцях споживання; контролює дотримання гігієнічних норм забезпечення особового складу водою та видає йому засоби знезаражування Індивідуального запасу води і вчить ними користуватися.

Добування води у районах, що визначені розвідкою, здійснює інженерна служба, яка має відповідні засоби установки для бурін­ня свердловин та колодязів, обладнання для очищення, знезаражу­вання і зберігання води і підготовлених спеціалістів для їх експлуатації рис. 15.10.

Воду в підрозділи служба тилу частин перевозить у спеціально виділених автоцистернах та цистернах на причепах або в табельних резервуарах різної ємності рис. 15.11. Дотримання вимог і правил ЇЇ доставки покладається на постійний обслуговуючий персонал, який допущено медичною службою до виконання цих обов'язків.

У польових умовах передбачаються два варіанти забезпечення частин водою.

Це можуть бути польові пункти водопостачання ПВП органі­зовані безпосередньо у підрозділах і частинах ротний, батальйон­ний тощо, які обладнують на будь-якому придатному для цього джерелі. Для цьо­го використовують, насам­перед, бурові свердловини

В іншому варіанті силами інженерної служби, наприклад інже­нерно-саперного батальйону, створюються нові джерела води: бурові свердловини, трубчасті та шахтні колодязі, лише за відсутності та­кої можливості ПВП розгортається біля поверхневих водоймищ річка, озеро чи став. В останньому випадку таку воду часто використову­ють лише для технічних потреб.

Пункт водопостачання обладнують відповідно до інженерно-технічних і санітарно-гігієнічних вимог. Він повинен мати робочий майданчик, який поді­ляється на брудну та чисту половини, окремо виділяється місце для миття та дезінфекції ємностей за 25-30 м від місця забирання води, а також для очі­кування і миття транспорту, що прибув. Поряд із ПВП розгортається польова ла­бораторія для проведення лабораторного

З метою захисту ПВП від забруднення навколо нього створюють три зони санітарної охорони. 1-а зона суворого режиму має радіус 50-100 м. Ці розміри залежать від типу джерела води, рельєфу місцевості, характеру грунту тощо. Наприклад, при заборі води з річки, залежно від її потужності, відстань треба збільшити вгору проти течії до 500 м і більше, а вниз за течією— до 50-100 м, упоперек течії річки - до 50-200 м. На озері чи ставу радіус у всіх напрямках повинен бути не меншим ніж 200-300 м. Для 2-ї зони обмеження та 3-ї — спостереження відстані встановлюють залежно від умов навколишнього середовища та епідемічної ситуації.

ПВП повинен бути огородженим у радіусі не менше ЗО м. На огорожі вивішують попереджувальні знаки. Санітарний стан району його розгортання повинен бути бездоганним. Обов'язково вистав­ляють охорону.

Зберігається вода на водорозбірному пункті як у табельній ав­тоцистерни, цистерни, тканинні ємності, так І у нетабельній діжки, каністри, бідони тощо тарі, яка завжди повинна бути чистою і щільно закриватися.

При наявності води різного призначення її зберігають в окре­мих ємностях, на які вішають бірки з позначеннями Вода знезара­жена для пиття, Вода для технічних потреб, Вода для госпо­дарських потреб тощо. Тару не рідше ніж через 2-3 доби влітку та 3-5 діб взимку, а при забрудненні - негайно мають та дезінфікують 1 % розчином хлорного вапна з розрахунку 50-100 мг активного хлору на 1 л води. Тривалість експозиції - 30-60 хвилин.

Необхідна кількість води для питтєво-господарських потреб виз­начається з розрахунку 10 л на одну людину на добу в прохолодну холодну пору року та 15 л - у жарку пору року. Як правило, роблять 2-3 - добовий запас. З метою її консервації у ємність дода­ють кожного дня розчин хлорного вапна з розрахунку 1 мг активно­го хлору на 1 л води. При необхідності більш тривалого зберігання додають хлористий амоній у співвідношенні з хлором 1:1 або 1:4, але перед вживанням таку воду необхідно дехлорувати. При вико­ристанні водогону або джерел з достатньою кількістю води ство­рення запасу не обов'язкове.

Добова потреба у воді медичного пункту батальйону - 0,5 м3, бригадного - 4-5 м3. Для проведення санітарної обробки потрібно біля 45 л на одну людину.

Використання води дозволяється тільки після перевірки її якості медичною службою. Вона проводиться у польових умовах під час розвідки джерела І в процесі поточного санітарного нагляду за по­стачанням води.

В умовах можливого застосування противником зброї масово­го ураження ОР, БЗ втрачають своє санітарно-показове значення такі показники, як колі-індекс в Україні - індекс БГКП, загальне мікробне число, окислюваність, солі амонію, нітрити, нітрати та хлориди, тому що наявність патогенних мікроорганізмів та їх ток­синів не змінює показників якості води.

В усіх інших випадках вода, що використовується для пиття та господарських потреб, не повинна містити патогенних збудників і токсинів; кількість радіоактивних і отруйних речовин у ній має не перевищувати допустимих величин за своїм складом; бути прозо­рою і мати добрі органолептичні властивості прозора, безбарвна, з приємним смаком та без запаху тощо, тобто відповідати вимогам ДСанП і Н № 383 Вода питна. Дослідження фізико-хімічних по­казників та вмісту бактерій необхідно проводити не рідше одного разу на місяць, а за епідеміологічними показами - частіше.

При використанні водозабірних споруд військового містечка відомості про якість води та її можливість використання отримують у місцевій СЕС або в начальника медичної служби гарнізону..

Але в польових умовах джерела води можуть бути заражені не тільки внаслідок застосування противником зброї масового ураження, а й забруднення водоймищ природними відходами, господарсько-побутовим сміттям, промисловими і зливовими стічними водами тощо. Тому, згідно з вимогами військової гігієни, у польових умовах воду, яка використовується особовим складом, необхідно постійно очищувати та знезаражувати.

Очищенням води називається процес її обробки, в результаті якого відновлюються або надаються їй необхідні властивості, зу­мовлені гігієнічними вимогами. У процесі очистки можуть проводи­тися відстоювання, фільтрація, коагулювання, опріснення, знебарвлення, дезодорування, знезаражування, знешкодження і дезактива­ція води.

При освітленні, відстоюванні, фільтрації, коагулюванні рис. 15.13 води збільшується її прозорість, зменшується колірність внаслідок осідання завислих частинок та колоїдних домішок.

Опріснення досягається демінералізацією води шляхом дисти­ляції застосовують польові опріснювальні установки або станції рис. 15.14 і методом виморожування взимку, коли з поверхні со­лоної води збирається лід, з якого й отримують прісну воду прісна вода замерзає при температурі О °С, а солона - при -3-4 °С. Мож­на також розтоплювати сніг, але він часто буває з різними домішка­ми. Тала вода демінералізована, як і дистильована, без смаку і май­же не містить мікроелементів йод, фтор, мідь, кобальт тощо, що потрібні для забезпечення фізіологічних потреб організму. Тому ЇЇ потрібно мінералізувати у добову норму питної води додають 0,1 г кухонної солі та 0,2-0,3 г гашеного вапна, а також 1,5 мг/л фтори­ду натрію, 0,1 мг/л йодиду калію і 50 мг/л вітаміну С.

Незалежно від методів опріснення воду треба знезаражувати з метою досягнення її безпечності в епідемічному відношенні. Мето­ди знезаражування води у польових умовах поділяються на фізичні кип'ятіння, обробка ультрафіолетовим промінням та хімІчно-ме-ханічні хлорування, коагулювання з наступним відстоюванням або фільтруванням і її хлоруванням, а також обробка спеціальними таблетками.

Кип'ятіння рис. 15.15 є ефективним методом знезаражу­вання води у польових умовах треба кип'ятити не менше 10 хви­лин від моменту закипання, а при підозрі на зараження БЗ - не менше 1 години, але навіть при зберіганні її у чистій і добре зак­ритій ємності термін придатності не перевищує однієї доби. Цей метод потребує значної затрати енергії і часу.

Обробку УФ-променями застосовують при наявності спеціаль­ної установки і тільки прозорої води.

Тому найбільш ефективним залишаються хлорування та пере-хлорування води з використанням різних хлоровмісних речовин: хлорного вапна містить до 35 % активного хлору, нейтрального гіпохлориту кальцію НГК, 70 % активного хлору, 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію ДТС ГК, 55 % активного хлору.

Хлорування води нормальними дозами проводять згідно із за­гальноприйнятою методикою визначають хлорпотребу води, вміст активного хлору в дезінфікуючій речовині, розраховують на цій підставі потрібну кількость її на об'єм води. Знезараження потребує проведення контро­лю його ефективності шляхом визначення залишкового ак­тивного хлору - 0,3-0,5 мг/л методику визначення хлор-потреби води наведено в розділ 7. Після знезаражу­вання у ній повинен відчува­тися слабкий запах хлору. Рис. 15.15. Кип'ятіння води в польовій кухні.

Цей метод застосовують тільки для води із задовільними санітарни­ми показниками.

Більш надійним є метод перехлорування, при використанні якого не треба визначати хлорпотребу води. За короткий час 15-20 хвилин влітку та 30-60 хвилин взимку надійно знезаражується навіть каламутна вода та зникають неприємні запах і присмак. Послідовність його проведення: визначення вмісту активного хлору в дезінфіку-вальній речовині та розрахунок на цій підставі потрібної її кількості для взятого об'єму води; додавання дезінфікуючої речовини в ємність з водою; визначення вмісту залишкового хлору через потрібний для ефективного знезаражування термін; розрахунок кількості гіпосуль-фату натрію, необхідного для дехлорування води. Вміст залишково­го хлору до дехлорування повинен становити 0,8-1,2 мг/л, про що свідчить різкий запах хлору від знезараженої води.

Недоліками цього методу є необхідності у визначенні вмісту активного хлору в дезінфікуючій речовині; збільшення її витрат та необхідність дехлорування, а також дотримання запобіжних заходів при роботі з концентрованими розчинами хлоровмісних речовин.

Для знезаражування індивідуальних запасів води у флягах або каністрах застосовують спеціальні таблетки - пантоцид одна таблетка містить 3 мг активного хлору, акватабс 3,5 мг активного хлору, що достатньо для знезаражування повної фляги води -750 мл. Можна також використовувати для знезараження невели­ких об'ємів води розчин йоду концентрація - 6-8 мг/л при експо­зиції 2 хвилини, пероксид водню - 3 % розчин концентрація — З мг/л при експозиції ЗО хвилин, а також перманганат калію -1 % розчин концентрація 7-10 мг/л і експозиція 30-40 хвилин.

Знешкодження води — це нейтралізація або звільнення її від отруйних речовин штучного отруйні бойові речовини, пестициди, гербіциди тощо і природного токсин ботулізму тощо походження. Дезактивація — це очищення води від радіоактивних речовин.

У військах є засоби для очищення води: тканинно-вугільний фільтр ТВФ-200, військова фільтрувальна станція ВФС та мо­дернізована автомобільна фільтрувальна станція МАФС.

ТВФ-200 очищає воду від природних забруднень, дезактивує І знешкоджує її. Комплект складається з фільтра мішок з тканини й активоване вугілля, ручного насоса, резервуарів для води РДВ-100, брезентових цеберок, фільтрувальних матеріалів активоване вугілля і реагентів хлорне вапно, коагулянт рис. 15.16.

Тканинний мішок треба міняти через 4-6 годин роботи, а вугіл­ля - після обробки 10-15 м3 води. ТВФ-200 може очищати до 200л води за годину.

Потужнішою є автофільтрувальна станція МАФС-3, що при­значена для очищення води, її знезараження і знешкодження. Вона змонтована на шасі автомобіля ЗІЛ-131 та двохосьовому причепові. До її складу входять фільтр, два дехлоратори, три мотопомпи М-600, резервуари для води РДВ-500, з'єднувальні комунікації для води, лабораторія для контролю за якістю очищеної води, фільтрувальні матеріали та реактиви.

При відсутності табельних засобів очищення води використо­вують фільтр з підручних засобів.