Завдання та основи протиепідемічного захисту військ

Основи військової епідеміології. Завдання та основи протиепідемічного захисту військ

Протиепідемічний захист у Збройних Силах України являє собою систему заходів, які спрямовані на підтримання епідемічного благополуччя у військах як в мирний, так і у воєнний час. Голов­ним завданням протиепідемічного захисту є організація та прове­дення заходів, які направлені на попередження занесення і розпов­сюдження інфекційних захворювань серед військовослужбовців, та їх локалізацію і ліквідацію у випадку виникнення.

В зв'язку з цим заходи протиепідемічного захисту військ умов­но поділяють на дві групи.

Заходи першої групи спрямовані на попередження виникнен­ня інфекційних захворювань у військах. До них відносять санітар­но-гігієнічні контроль за організацією харчування, водопостачання та розміщенням військ, дезінфекційно-дератизаційні заходи, сані­тарно-просвітню роботу, а також організацію і проведення планової імунопрофілактики за епідемічними показаннями - екстреної профі­лактики, санітарно-епідеміологічної розвідки та санітарно-епідеміо­логічного спостереження в місцях розташування частин. Сюди ж належать протиепідемічні заходи, які проводять при перевезенні військ, а також при застосуванні противником біологічної зброї. Інфекція у війська може заноситись від полонених, звільнених з полону осіб, цивільного населення, а також при прийомі поповнен­ня та при поверненні в частину військовослужбовців з відряджень і відпусток. Тому в цих випадках передбачається цілий комплекс протиепідемічних заходів, велику частину з яких проводить середній медичний персонал самостійно та під керівництвом лікарів.

При виникненні у військах інфекційних захворювань прово­дяться протиепідемічні заходи другої групи, які спрямовані на най­швидшу локалізацію та ліквідацію осередків інфекційних захворю­вань серед особового складу.

Насамперед це раннє виявлення інфекційних хворих. Від своє­часності виконання цього заходу значною мірою залежить ефек­тивність і успішність подальшого проведення решти протиепідемічних заходів. Виявляє хворих, як правило, середній та молодший медичний персонал фельдшери, медичні сестри, санітарні інструк­тори тощо під час щоденного медичного спостереження за особо­вим складом. Воно здійснюється у плановому порядку І передбачає опитування і огляд особового складу, направлення хворих та військо­вослужбовців з підозрою на захворювання у медичний пункт для медичного обстеження.

За окремим планом медичне спостереження проводять за робіт­никами об'єктів харчування та водопостачання, оскільки їх стан здоров'я має велике епідеміологічне значення.

При підозрі на Інфекційне захворювання військовослужбовця негайно ізолюють, а при підтвердженні або сумнівності діагнозу направляють в інфекційний госпіталь спеціальним транспортом ок­ремо від неінфекційних хворих та поранених. Вимога щодо негай­ної ізоляції зумовлена тією обставиною, що при скороченні терміну перебування інфекційного хворого у підрозділі зменшується ймовірність виділення ним збудника захворювання у зовнішнє се­редовище та зараження особового складу, з яким він контактує. Військові колективи, як правило, скупчені, й військовослужбовці постійно спілкуються один з одним при виконанні завдань, під час занять, при прийманні їжі, у побуті, тому виявлення та ізоляція інфекційних хворих повинні бути якомога ранніми.

Після встановлення у госпіталі діагнозу Інфекційного захворю­вання проводять спрямовані проти даної інфекції протиепідемічні заходи щодо локалізації та ліквідації епідемічного осередку. Одним із головних заходів в осередку захворювання є дезінфекція. Об'єк­тами, що підлягають знезараженню, є все, з чим контактував хво­рий до госпіталізації: приміщення, де він перебував, убиральня, ліжко­ва білизна та саме ліжко, особисті речі та інші об'єкти. Залежно від виду інфекційного захворювання, з метою переривання шляхів пе­редачі збудника в осередку проводять комплекс заходів, який вклю­чає дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію, а також повну сані­тарну обробку особового складу миття військовослужбовців з одно­часними дезінфекцією та дезінсекцією обмундирування і заміною білизни. Для дезінфекційної обробки осередку можна використо­вувати хімічні, фізичні, механічні та біологічні методи. У деяких

Випадках застосовують їх комбінацію. Усіх осіб, які були в контакті з інфекційним хворим, беруть на облік. Вони перебувають під що­денним посиленим медичним спостереженням протягом терміну максимального Інкубаційного періоду для даного інфекційного за­хворювання з метою своєчасного виявлення у них симптомів захворювання та негайної ізоляції. Активне виявлення хворих про­водять шляхом опитування й обстеження: огляд, вимірювання тем­ператури, відбір аналізів тощо. Залежно від епідеміологічних особ­ливостей інфекції і конкретних умов обстановки проводять режим­но-обмежувальні заходи: обсервацію або карантин.

Ефективність протиепідемічних заходів зумовлена встановлен­ням конкретних причин виникнення і розповсюдження інфекцій­них захворювань серед військовослужбовців. Для цього проводять епідеміологічне обстеження. Його методи залежать від характеру інфекції, епідемічних закономірностей, які притаманні відповідній Інфекції, попередньо встановленого діагнозу тощо і можуть відрізнятися один від одного.

Заключним етапом у системі протиепідемічних заходів є вста­новлення епідемічного спостереження за ліквідованим осередком інфекційних захворювань, він триває 1-1,5 інкубаційного терміну від появи останнього захворювання після епідемічного спалаху. Метою епідемічного спостереження є недопущення повторного ви­никнення інфекційного спалаху.

Протиепідемічний захист військ передбачає надання кваліфі­кованої та спеціалізованої медичної допомоги інфекційним хворим з одночасним попередженням винесення інфекції в тил та внутрішньогоспітального зараження на етапах медичної евакуації.

З метою проведення протиепідемічних заходів у всіх медичних підрозділах частинах і закладах, де це передбачено штатом, завчас­но розгортають ізолятор. Виявленого інфекційного хворого направ­ляють, як правило, в ізолятор, але лише на період, що необхідний для уточнення природи інфекційного захворювання або підготовки транспортних засобів для евакуації його у військовий польовий інфек­ційний госпіталь.

Кожен ізолятор повинен мати свій санітарний вузол, у якому передбачається знезаражування виділень хворого. Усе медичне майно

Б ізоляторі маркують. Для медичного персоналу виділяють окремі халати та все необхідне для миття і знезаражування рук.

Середній медичний персонал виконує великий обсяг робіт у системі протиепідемічного захисту особового складу у військовій частині в цілому і в її підрозділах зокрема. Це вимагає від нього достатньої підготовки з розділів військової епідеміології і гігієни, інфекційних хвороб, паразитології і мікробіології, володіння навич­ками проведення дезінфекції, дезінсекції та дератизації, знання ос­новних санітарно-гігієнічних нормативів і правил, обов'язків поса­дових осіб щодо їх виконання.

Санітарно-епІдемІчний стан частини може бути сприятливим лише у випадку ретельного виконання вимог Статуту внутрішньої служби, наказів Міністерства оборони та інших регламентуючих документів. Постійний контроль за умовами розміщення військо­вослужбовців, підтриманням належного санітарного стану в при­міщеннях, організацією харчування та водопостачання, дотриман­ням особовим складом правил техніки безпеки, особистої гігієни та іншими сторонами його життя здійснює безпосередньо середній медичний персонал. Високі ділові якості, знання своєї справи, не­примириме ставлення до порушень санітарних вимог, постійна ро­бота з виявлення та усунення недоліків, які можуть призвести до появи інфекційних захворювань, твердість і принциповість у бо­ротьбі за епідемічне благополуччя є невід'ємними умовами діяль­ності військових фельдшерів.

Фельдшер батальйону зобов'язаний проводити планування медичного забезпечення підрозділу, регулярно здійснювати конт­роль за всіма сторонами життя особового складу, доповідати коман­диру батальйону про захворюваність особового складу та виявлені недоліки, що можуть негативно впливати на боєздатність військо­вослужбовців і боєготовність батальйону.

Загальна характеристика протиепідемічних сил І засобів

Для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя особового складу Збройних Сил України створено організаційну систему - відповідні заклади установи у складі державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони МО Украї­ни, які підпорядковані Головному державному санітарному лікарю МО України. У штаті цих закладів установ є лікарі - спеціалісти: епідеміологи, мікробіологи, паразитологи, гігієністи, які організову­ють і проводять протиепідемічні заходи у військах. Кожен із вказа­них спеціалістів має в межах свого профілю більш вузьких спеціа­лістів, наприклад, епідеміологів з питань епідеміології антропонозів та особливо небезпечних природновогнищевих і зоонозних інфекцій, а також їх імунопрофілактики. До компетенції мікробіологів відно­сять питання бактеріології, серології та вірусології. Паразитологи разом з ентомологами і зоологами спеціалізуються у сфері гельмін­тології та паразитології. Гігієністи різних спеціальностей, але пере­важно з комунальної гігієни та гігієни харчування, проводять сані-тарно-гігієнІчнІ заходи протиепідемічного спрямування. Не можна при цьому обійтися і без участі спеціалістів лікувальних закладів, насамперед лікарів-інфекціоністів. Діяльність з питань профілакти­ки інфекційних захворювань усіх вищевказаних спеціалістів коор­динують епідеміологи. У штаті всіх санітарно-епідеміологічних зак­ладів установ передбачено посади для середнього медичного пер­соналу, який виконує найрізноманітніші завдання під час проведення протиепідемічних заходів.

У з'єднаннях та частинах протиепідемічний захист особового складу здійснює військова медична служба, яку очолюють началь­ники медичної служби, а у батальйоні - начальник медичного пун­кту батальйону фельдшер. При розташуванні в одному гарнізоні декількох частин наказом начальника гарнізону призначаються на­чальник медичної служби та епідеміолог гарнізону, які організову­ють і проводять скоординовані профілактичні та протиепідемічні заходи щодо забезпечення санітарного й епідемічного благополуч­чя військ зони гарнізону. На штатну посаду епідеміолога гарнізону призначають начальника розміщеної у гарнізоні санітарно-епідеміо­логічної лабораторії СЕЛ, причому зоною гарнізону СЕЛ є як з'єднання, частини, підрозділи, що розташовані на території гарні­зону, так і військові частини, постійно чи тимчасово розміщені в інших військових містечках, гарнізонах, які додатково визначають­ся Головним державним санітарним лікарем МО України.

Лікарі-спеціалісти СЕЛ епідеміолог, бактеріолог, гігієніст та ін. у межах зони гарнізону поряд з проведенням санітарного на­гляду на об'єктах, перелік яких затверджено начальником гарнізо­ну, здійснюють методичне керівництво роботою військової медич­ної служби, військових госпіталів та поліклінік з медичних розділів протиепідемічного забезпечення особового складу військових фор­мувань.

Важливим розділом у роботі лабораторії є проведення звичай­них гігієнічних, бактеріологічних і токсикологічних досліджень, інди­кація бактеріальних засобів, взятих з об'єктів зовнішнього середо­вища. Індикацію бактеріальних засобів, як правило, здійснюють за скороченою схемою — на чуму, холеру, сибірку і ботулізм. Матері­ал, який доставляють у лабораторію, ділять на дві частини, одну з яких відправляють у лабораторію територіального СЕЗ для інди­кації за розширеною схемою. У складі лабораторії, окрім лікарів-спеціалїстів, працюють також лаборанти, санітарні інструктори дез­інфектор та дозиметрист, оператор ПЕОМ, санітар і водії, у тому числі водій-електрик. Для СЕЛ виділяють необхідні приміщення із спеціальним обладнанням, забезпечують її санітарним і спеціалізо­ваним транспортом та засобами зв'язку лабораторія медична військо­ва типу ВМЛ, дезінфекційно-душова установка типу ДДА-2 рис. 16.1, спеціальні та вантажні автомобілі тощо.

Для територіальних та регіональних санітарно-епідеміологічних загонів начальником санітарно-епідеміологічного управління МО України визначають­ся зони відповідаль­ності, в яких вони виконують організа­ційну, методичну, контрольну, діагнос­тичну та виконавчу функції щодо забез­печення в цій зоні санітарного й епіде­мічного благополуч­чя особового складу військ.

Дезінфекційно-душова установка на авто­мобілі ДДА-2.

Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду також має визначену територію відповідальності й виконує організаційну, методичну, контрольну та діагностичну функції щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя в частинах і закла­дах центрального підпорядкування.

Ці заклади установи виконують організаційну, методичну та контрольну функції з метою санітарного нагляду за діями всіх груп виконавців: командування всіх рівнів служб життєзабезпечення військовослужбовців речової, продовольчої, квартирно-експлуатаційної та ін. та медичної служби усіх ланок, які організовують та прово­дять санітарні, а також первинні гігієнічні та протиепідемічні заходи у військах, 3 метою оцінки санітарного стану, санітарно-епідемічної ситуації або обстановки для прийняття відповідних рішень щодо її покращання або оздоровлення виконується діагностична функція. До неї відносять проведення в установленому для кожного закладу обсягу кваліфікованих гігієнічних та протиепідемічних заходів у військах.

Санітарно-епідеміологічні заклади установи мають в своєму розпорядженні приміщення, санітарний і спеціалізований транспорт, обладнання лабораторії медичні військові типу ВМЛ, лабораторії медичні польові типу ЛМП, установки дезінфекційно-душові типу ДДП-2, ДДА-66, ДДА-3 тощо, а також засоби зв'язку. Залежно від умов бойової і медичної обстановки підрозділи санітарно-епідеміо­логічних загонів можуть працювати як в одному місці, так і виділя­ти частину сил і засобів для проведення епідеміологічної розвідки та підсилення медичної служби частин і з'єднань.

У системі протиепідемічних заходів важливу роль відіграють санітарно-контрольні пункти СКП. Основне завдання СКП - здійснення санітарного контролю за станом військовослужбовців і цивільного населення, яке пересувається автомобільним, залізнич­ним, повітряним і водним шляхами сполучення з метою поперед­ження потрапляння інфекційних хворих у війська діючої армії з тилу країни або ж з військ у тил. Відповідно до призначення, СКП розміщуються на великих залізничних вузлах, у морських та річко­вих портах, на аеродромах і військово-автомобільних дорогах.

СКП організовує перевірку санітарно-епідемічного стану всіх ешелонів, які проходять у зоні його дії, виявляє інфекційних хворих і знімає їх з ешелонів, проводить необхідний комплекс ізоляційно-обмежувальних та Інших санітарна обробка протиепідемічних заходів, а також контролює роботу медичного складу, що супроводжує еше­лон чи колони, здійснює інструктаж медичних працівників, попов­нює їх запаси медикаментів і дезінфікуючих засобів. На нього покла­дається також контроль за санітарним станом відповідних залізнич­них станцій, аеродромів та портів І території, яка прилягає до них.

До категорії санітарно-епідеміологічних установ необхідно відне­сти також військовий польовий інфекційний госпіталь ВПІГ. ВПІГ призначений для надання спеціалізованої медичної допомоги і лікування інфекційних хворих та уражених біологічною зброєю. На нього покладається також проведення ряду протиепідемічних заходів, а саме: повідомлення командирів частин і начальників ме­дичних служб з'єднань про встановлений діагноз захворювання кожного госпіталізованого хворого ураженого, участь у локалі­зації і ліквідації епідемічних осередків. ВПІГ може розгортатись як у складі госпітальної бази, так і висуватись самостійно до осередку ураження біологічною зброєю чи в район великого епідемічного осередку інфекційних захворювань для проведення заходів щодо його ліквідації й організації лікування хворих на місці.

У складі ВПІГ розгортаються управління, приймально-діагнос­тичне, два лікувальних, лабораторне, рентгенівське відділення, ап­тека, віварій, підрозділи забезпечення рис. 16.2. У приймально-діагностичному відділенні проводять прийом хворих, медичне сор­тування, надають їм невідкладну медичну допомогу, здійснюють санітарну обробку. Хворих з встановленим діагнозом направляють у лікувальні відділення. ВПІГ є кінцевим етапом медичної евакуації інфекційних хворих, подальша евакуація з якого допускається лише в разі загрози його захоплення противником, при несприятливій хімічній, радіаційній обстановці тощо.

Особливості організації лікувально-евакуаційних Заходів в умовах застосування противником Біологічної зброї

При госпіталізації поранених і хворих з осередку біологічного зараження медичні підрозділи, частини, заклади переходять на суворий протиепідемічний режим роботи, який передбачає ряд особ­ливостей в організації розгортання та роботи етапів медичної ева­куації, а саме:

- роздільний прийом і роздільне розміщення хворих з клінічними ознаками інфекційного захворювання від інших хворих І поранених;

- обов'язкову санітарну обробку всіх хворих і поранених, які поступили з обов'язковою дезінфекцією обмундирування І транс­порту, що доставив їх з осередку зараження;

- проведення екстреної профілактики всім хворим і поране­ним, яких привозять з осередку біологічного зараження;

- захист медичного персоналу від зараження.

При поступленні на медичний пункт полку хворих і поранених з осередку біологічного зараження, перш за все, проводять заходи щодо обмеження контакту між ураженими біологічними засобами та пораненими і хворими, які є безпечними в епідемічному відно­шенні. Для цього на медичному пункті організовують двопоточний прийом потерпілих, ретельніше здійснюють медичне сортування поранених і хворих, збільшують ємкість ізолятора, підсилюють його особовим складом і медичним майном.

У процесі медичного сортування вже на сортувальному посту виділяють два ізольованих потоки рис. 16.3. Перший складається з уражених із клінічними проявами інфекційного захворювання, другий - із уражених, які евакуйовані з осередку, але не мають ознак ураження, а також поранених, які не зазнали впливу біоло­гічної зброї. Розподіл потерпілих на вказані потоки відбувається на основі первинного огляду, опитування поранених І хворих, а також отриманих даних від осіб, які їх супроводжують. Перших направля­ють в ізолятор, других - на майданчик спеціальної обробки, після чого - на сортувальний майданчик.

Повторне медичне сортування з метою виявлення підозрілих на інфекційні захворювання проводять на сортувальному майдан­чику. Тих поранених, які потребують надання першої лікарської допомоги, направляють до перев'язочної, а решту, після проведен­ня їм неспецифічної профілактики, в евакуаційну.

Особовий склад медичного пункту в умовах суворого проти­епідемічного режиму працює в індивідуальних засобах захисту два халати, маска. У його функціональних підрозділах систематично проводять дезінфекцію. Обмундирування та взуття уражених і хво­рих, які надходять у медичний пункт, зрошують 2 % розчином монохлорамїну за допомогою автомаксу. При цьому досягається зменшення ступеня зараження одягу та взуття, а також обмежується розсіювання збудників інфекційних захворювань внаслідок їх фіксації. Евакуація інфекційних хворих з медичного пункту полку здійснюєть­ся окремим санітарним транспортом у військовий польовий інфекцій­ний госпіталь. У деяких випадках при несприятливій бойовій обста­новці уражених евакуюють в ізолятор омедб.

У медичному батальйоні виділяють такі ж два потоки потерпі­лих. Забезпечують роздільну повну санітарну обробку поранених і хворих, а також роздільне надання медичної допомоги. З метою недопущення внутрішньопунктового зараження прийом поранених і хворих з частин, які не зазнали біологічного нападу, а також евакуація з омедб до встановлення виду збудника, припиняються. При отриманні від'ємних результатів лабораторних досліджень на чуму, холеру, натуральну віспу І за умови, що серед поранених і хворих немає підозрілих на захворювання на особливо небезпечні інфекції ОНІ, евакуація з омедб відновлюється. При виявленні збудників ОНІ або появі хворих з відповідними формами до осе­редку біологічного зараження висуваються військовий польовий інфекційний госпіталь та інші спеціальні госпіталі військовий по­льовий хірургічний госпіталь, військовий польовий терапевтичний госпіталь тощо.